Пісня про Нову Одесу
Де Буг тече, де в плавнях чисті плеса,
Де з краю в край ясніє далина –
Розкинулась в садах Нова Одеса –
Мого і твого роду сторона.
Побужжя диким степом називали,
Росли тут лиш полин і ковила.
Тепер хліба колосяться безкраї
І в них Нова Одеса розцвіла.
У нас з тобою своє коріння –
Воно з часів козацьких проросло.
Воно від праці, подвигів і вміння
Стає міцнішим, ніж колись було.
Батькам на зміну підростають діти,
Нові будинки й вулиці встають.
Як нам з тобою, друже, не радіти,
Бо краще з кожним днем живеться тут.
Ми славимо Сталевого Солдата,
Він землю нашу захистить зумів.
Героїв подвиг бережемо свято,
Шануємо сумлінних трударів.
Ми гордимось здобутками, що маєм,
Нам далі йти, нам краще будувать!
Хай наше рідне місто розквітає,
А нам його ділами прославлять!
Володимир Ніцак
Рідному краю
Земля моя, полів пшениця стигла,
Тепло зерном обважених долонь,
Прибузький край, батьківська хата тиха,
Мого життя стерня і оболонь.
Які б шляхи долать не довелося,
Де б не бував – вертаюся сюди
Твоїх ланів погладити колосся,
Напитись вволю бузької води.
Розтормошити помисли-сновиди,
Зміцнить наснаги дотики скупі,
У бузьких хвилях вмити-обновити
Все дійсне, справжнє, що несу в собі.
Щоб сумніви впливли в глибини-верші,
Щоб знов роса зволожила сліди,
Щоби натхнення звідати, як вперше,
Коли малим дитям прийшов сюди.
Де в степових твоїх високих залах,
У пишноті квіткових еполет
Сповідав я душі високий спалах
І перших рим жайворонковий злет.
Де вдячних віршів клаптики-хустини
Дістав з твоїх мережаних полиць,
Де в небі, як між травами густими,
Я пас ягнята-хмари горілиць.
Прибужчина, земний синонім раю,
Прийми зернини слів з моїх долонь
Щоб всім вертатись з виріїв до краю
Де нас прощає рідна оболонь.
Марина
Русанова
Новоодещино, край безмежних степів,
Соколиний край на берегах Буга.
Богом дана нам земля. Земля щедрих ланів.
Тут немає місця ворожбі, тут другий дім для руга.
Приспів:
Хай вітер свободи тебе обійма,
Хай небо дарує полям твою воду.
Хай горе тебе обмина,
Джерельна вода – продовження роду.
Новоодещина, край вільних людей,Де кожного ранку земля сонцю всміхається.
Де сади, як ніде, цвітуть, радість моїх очей,
Де душа радісно і волею наповняється.
Приспів:
Земле моя! В твоїм високім небі продовжить сокіл свій політ.
І міць твою ані журба, ані біда перемогти не зможе.
Земле моя! Хай Бог тебе від смутку боронить,
Любов моя к твоїм синам хай лихо переможе!
Володимир Мунтян





























