«Срібна струна поезії Простакова»

Переступаючи поріг вічності, люди залишають пам’ять про себе. Вона – у добрих справах, щирих незабутніх словах і настановах, творчих надбаннях.

         Минуло вже десять років від того дня, коли не стало відомого на Новоодещині поета, засновника літературного об’єднання «Пошук» Миколи Андрійовича Простакова. Як лідер літературного об’єднання, він допоміг становленню і утвердженню початкуючих поетів, вселив їм віру в свої здібності, допоміг розвинути їх.

         25 січня 2020 року в роковини смерті поета у центральній районній бібліотеці відбувся вечір пам’яті «Срібна струна поезії Простакова», в якому взяли участь члени літоб’єднання «Пошук» та всі небайдужі до творчості Миколи Андрійовича. На початку заходу вшанували хвилиною мовчання пам’ять поета. Присутні висловлювали свою вдячність та повагу до творчості поета. Емоційно читали його вірші поетеси Видашенко З., Співак О. та Шилонцева М.. Згадували поета теплими словами Балан Р., Акальмаз Т., Пічугін С., Соворовська Л., Козловець А., Мельничук М., Дашуніна Н.. Як наполегливого та професійного керівника літоб’єднання пам’ятають поета Вітренко А., Назаренко  В., Стеценко М..

         Ведуча заходу, бібліотекар Табакар Л.Ф. зазначила, що у поезії Миколи Андрійовича можна знайти живий відгук своїм почуттям і думкам, відчувається безмежне почуття задоволення  від спілкування з його поезіями, тому що ця поезія стверджує красу, добро, істину.

         В читальній залі було оформлено книжкову виставку «Бенефіс творчості Простакова Миколи Андрійовича», де демонструвались  випущені альманахи поезій та його власні твори, привернули увагу читачів архівні матеріали – рукописи Миколи Андрійовича, чернетки, рукописні варіанти творів.

Древня мудрість нам говорить: людинна живе доти, поки про неї пам’ятають. Простаков М.А. залишив по собі книги, які читає і читатиме не одне покоління і буде знаходить для себе нові і нові теми, слова, які затронуть струни їхньої душі. Головне з того, що зробив Простаков за свої роки життя – це створення навколо себе колективу однодумців, людей творчих, цікавих, небайдужих.

Соло срібної струни

Музика і пісня – завжди вічні,

Хай би як в житті не довелось,

Бо слова й мелодія – магічні:

В них земне буття переплелось…

Хай життя достатки не дарує –

На сніданок завжди деруни,

Неземна мелодія чарує,

Бо то голос срібної струни.

Нашим предкам теж жилось не з медом,

Та як свідчать речі старини,

У походах скрізь звучав, як кредо,

Вдало голос срібної струни.

Пісня – мов би прапор у поході:

Ти упав, - підхоплюють сини,

Завжди так у кожному народові

Важить соло срібної струни.

Хай то пісня, а чи звук трембіти,

Мов би прояв вічної весни,

Повсяк час продовжує дзвеніти

В серці соло срібної струни…

27.10.2004 р.